Великі та малі

Найбільшим відомим водним організмом  наразі  є  синій  кит  (~170  тонн),  тоді як найбільшими наземним – представники зауропод (Bruhathkayosaurus — 126 тонн). У той же час, найбільший наземний ссавець – індрикотерій (до 20-25 тонн) та найбільша водна рептилія – шонізавр (~30-40 тонн) мали порівняно не- великі розміри. Чому представники ссавців досягли таких великих розмірів саме у воді, а представники рептилій – тільки на суші?

Доповідь підготувала учениця 11 класу Тищенко Катерина.

 

 

 

 

    

У синього кита величезне, струнке і витягнуте тіло, довжиною 26—27 м вага від 30 т і більше у дорослої особини і від 5 т до 15 т у новонародженої. Найбільша зафіксована вага кита — 178 тонн.

Вважають що Китоподібні походять від наземних тварин, а саме парнокопитних ссавців      Останні відкриття показують, що найстародавнішім предком китів була невелика тварина індохіус, розміром з кішку, яка вела   наземний,  і водний спосіб життя.  і передні кінцівки  її поступово перетворилися на плавники.

Зауроподи (Sauropoda) — загін динозаврів, що характеризуються довгими шиями і хвостами, невеликими черепами. Вчені вважають, що зауроподи (як і інший підряд динозаврів — тероподи) з’явилися на території Гондвани. Відомо, що в верхнетриасову епоху тероподи вже населяли територію Північної Америки, однак слідів зауроподів в цей період виявлено не було.

Найбільшої розмаїтості зауроподи досягли в среднеюрских період, давши безліч різних видів.   На початку крейдяного періоду (близько 145-140 млн років тому) зауроподи вже населяли територію майже всіх континентів — Африки , Північної Америки, Європи  і Азії

Пересувалися зауроподи переважно на чотирьох ногах, проте ранні форми могли легко ходити і на двох. Найменші зауроподи були досить мобільними і могли рятуватися від ворогів втечею. Великі ж були повільними, а при захисті вже впевнено покладалися на свої розміри і озброєння. Голови щодо тіла були невеликими.

За всіма ознаками зауроподи споживали переважно рослинну їжу. Однак деякі види, в першу чергу ранні, гіпотетично могли частково засвоювати і їжу тваринного походження (дрібні організми, від комах до дрібних рептилій).

Індрикоте́рій (Paraceratherium) — рід велетенських (до 7 метрів довжини) викопних носорогів

Індрікотерій і його найближчі родичі мешкали на території Центральної Азії від Кавказу до Монголії і Китаю 20-35 мільйонів років тому (в Олігоцені — ранньому Міоцені). Ґрунтуючись на знахідках, можна припустити, що індрикотерій, як і сучасні слони, жив в рідких лісах і саванах. Живилися ці тварини листками і гілками дерев та кущів. Ці носороги відрізняються від інших коротким тілом на довгих трипалих ногах (із сильно потовщеним середнім пальцем) і невеликою головою на дуже довгій шиї. Рогів не мали. Передня частина тіла була значно вища за задню. Індрикотерій- найвищій серед сухопутних ссавців (зріст був до 5 метрів).

Шонізавр — гігантський іхтіозавр пізнього тріасового періоду, найбільша водна рептилія свого часу. За своїми розмірами тіла схожі на нинішніх китів і кашалотів, а за зовнішнім виглядом нагадують риб (правда, плавником вони стали володіти набагато пізніше, ніж з’явилися). Шия зрослася з головою і тілом, мав дуже довгий «дзьоб». У довжину були 12-15м, але деякі знахідки вчених свідчать, що були і більші особини, які досягали 20 м. У висоту — до 4-5м.  Маса тіла — 31-40т

За словами Валентина Фішера, Земля, що швидко нагрівається, викликала різкі коливання рівня моря і температури води, запаси кисню у ній скоротилися. У результаті змінилися міграційні маршрути іхтіозаврів, що в кінцевому підсумку і призвело до їх вимирання.

Отже, проблема маси великих тварин полягає в тому, що істота занадто великих розмірів не може існувати на суші (або навіть в напівводних середовищі — в болоті). Цьому є чисто математичний доказ-зауроподи. Розрахунки показують, що для Землі ця «точка неповернення» знаходиться близько 100-120 т, тобто сухопутна тварина більшої маси існувати не могла. Це ставить під сумнів точність реконструкцій найбільших зауроподів, таких як брухаткайозавр і амфіцелія. Розгадка цього парадоксу може критися в тому, що реконструкції багатьох динозаврів грунтуються на декількох кістках, на розміри яких проектуються пропорції добре вивчених найближчих родичів, що може дати невірні результати внаслідок неправильної класифікації останків. Однак варто зазначити, що вище згаданий кордон не поширюється на водних тварин, кістки яких не повинні тримати всю вагу тварини через відносну високу щільності води ( в наші дні синій кит може важити значно більше від 100-120 т — до 190 т, і це   суперечить описаній закономірності).

 

 

 

Adblock
detector